Уникаючий (тривожний) розлад особистості

Тривожний розлад особистості, або ж уникаючий – психічне порушення, при якому людина уникає міжособистісної взаємодії з оточенням, бо боїться приниження, осуду чи відторгнення. Особи з таким розладом зазвичай надзвичайно чутливі до критики, відмови та негативної оцінки. Їхня основна потреба полягає у тому, щоб бути прийнятими, але водночас головний страх – бути відкиненими. Поведінка при тривожному розладі особистості часто здається спостерігачам замкненою, сором’язливою або навіть відлюдькуватою. Насправді ж, люди прагнуть спілкування, любові та участі в житті, але страх виглядає сильнішим за бажання.

Основні риси та особливості уникаючого (тривожного) розладу особистості:

• Хронічна низька самооцінка. Людина вважає себе «менш вартісною» за інших, і це відчуття закріплюється роками.
• Перебільшене сприйняття критики. Навіть легкий натяк на несхвалення може спричинити сильне емоційне потрясіння.
• Постійна тривога в соціальних ситуаціях. Людина з тривожним розладом особистості майже завжди очікує негативної оцінки.
• Самоізоляція. Не через небажання бути з людьми, а через страх того, як її будуть сприймати.
• Гіперчутливість до відторгнення. Навіть нейтральні або випадкові дії інших трактуються як свідчення неприйняття.

Ці симптоми у сукупності дуже сильно обмежують людину в особистому, соціальному та професійному житті.

Хто хворіє частіше?

Уникаючий розлад особистості не має чіткої статевої переваги, хоча деякі дослідження вказують на дещо вищу поширеність серед жінок. Імовірно це відбувається через соціальні очікування до поведінки, що підсилюють самокритику. Початок розладу зазвичай спостерігається в підлітковому або юнацькому віці, коли особистість формується та з’являється більший соціальний тиск. Діти, яких надмірно критикували або принижували, часто розвивають схильність до уникальної поведінки в дорослому віці.

Також у групі ризику уникаючого (тривожного) розладу особистості:

• Люди з історією емоційного або фізичного насилля.
• Особи з гіперопікою в дитинстві.
• Підлітки з хронічною соціофобією або фобією бути висміяним.
• Люди, які зіткнулись із булінгом у школі.

Поширеність: статистика в Україні та світі

Оскільки тривожний розлад особистості часто не діагностується належним чином, справжня статистика може бути занижена. Люди з цим розладом рідко звертаються по допомогу самі, оскільки бояться оцінювання навіть з боку терапевта.

У світі:

• За даними Американської психіатричної асоціації, розлад виявляється приблизно у 2,5% населення.
• Інші дослідження варіюють цифри від 1,5% до 5%, залежно від критеріїв діагностики.
• У групі людей з тривожними розладами загалом (наприклад, генералізована тривожність, соціальна фобія), до 20-30% мають риси тривожного розладу особистості.

На жаль, повної офіційної статистики щодо уникаючого розладу в Україні немає. Але за даними психологічних клінік, стан тривожної ізоляції (особливо після 2014 та 2022 років) значно виріс. Психологи фіксують більше 3% осіб із тривожними рисами, характерними для тривожного розладу. В умовах війни, соціального тиску, міграції та втрати стабільності, кількість людей з такими симптомами зростає, особливо серед молоді, переселенців, ветеранів і тих, хто втратив сім’ю чи дім.

Причини

Біопсихосоціальна модель – один із найсучасніших способів пояснення розвитку психічних розладів, зокрема уникаючого (тривожного) розладу особистості. Вона враховує не тільки біологічні фактори, а й психологічні та соціальні, тобто бачить людину як цілісну істоту в контексті її тіла, психіки та середовища.

Біологічні фактори

• Генетична схильність до тривожності. Дослідження показали, що тривожні риси особистості мають спадковий компонент. Якщо у родині були люди з тривожними або депресивними розладами, це підвищує ризик.
• Нейробіологічні механізми. Дослідження вказують на порушення в роботі амігдали – зони мозку, яка відповідає за емоції, страх та реагування на загрозу. Також виявляється дисбаланс серотоніну та дофаміну – нейромедіаторів, які регулюють настрій і здатність переживати задоволення.
• Висока реактивність нервової системи. Деякі люди з народження мають високу чутливість до стресу та зовнішніх подразників. У поєднанні з несприятливими умовами розвитку це стає ґрунтом для формування уникаючого (тривожного) розладу особистості.

Психологічні фактори

Зазвичай формуються в дитинстві або підлітковому віці та мають тісний зв’язок із досвідом емоційної травми. Часто джерелом таких травм є постійне приниження, знецінення чи насмішки з боку дорослих або ровесників. Дитина, яка не відчула підтримки, яка пережила сором чи страх бути осміяною, починає вірити, що з нею щось «не так», що її справжню сутність потрібно ховати. Особливо глибоко це закріплюється, коли поруч не було теплої, приймаючої та безпечної фігури.

Згодом ці болісні переживання переходять у стійкі внутрішні переконання, що «я недостойний», «мене не варто любити», «краще мовчати, ніж зганьбитись». Вони стають частиною самоідентичності. Будь-яка соціальна ситуація починає оцінюватися не як можливість, а як загроза: що подумають про мене люди, як вони відреагують, чи не засміють.

Крім того, з роками уникаюча особистість розвиває потужний внутрішній критичний голос, який постійно пригнічує прояви щирості чи ініціативи. Він не дає людині розслабитися, радіти власним досягненням чи будувати стосунки без відчуття страху. Усе це призводить до того, що уникання стає зручною стратегією – болісною, але знайомою. Людина починає уникати контактів не тому, що не хоче спілкування, а тому, що боїться бути знову зраненою. І чим довше вона живе у цьому патерні, тим міцніше він вкорінюється.

Соціальні фактори

• Соціальне середовище. Дитина чи підліток, який виріс у середовищі, де цінується жорстка конкуренція, ідеальний вигляд або «стандартність», ризикує не вписатися. Суспільний осуд і стигматизація відмінностей формують глибоку вразливість.
• Культура сорому. У пострадянських суспільствах, де довгий час панувала установка «будь як усі», виникала непряма заборона на самовираження. Це сприяло формуванню пасивно-уникальної поведінки.
• Соціальна ізоляція. Якщо людину ізолювали (в школі, в сім’ї чи трудовому колективі), це часто лише підсилює страх соціального контакту.
• Тиск норм і очікувань. У деяких сім’ях або соціальних прошарках нав’язується уявлення, що прояв емоцій або слабкості є ознаками невдахи. Людина навчається приховувати себе та замикатися.

Ці три групи факторів не працюють окремо. Вони тісно переплітаються. Наприклад, дитина з біологічною схильністю до тривожності, яка потрапляє в сім’ю з холодним емоційним кліматом, зазнає критики в школі. Це призводить до формування переконання, що вона погана, і в майбутньому така людина починає уникати стосунків, бо боїться нового приниження.

Симптоми

Тривожний розлад особистості не завжди можна розпізнати з першого погляду. Людина з цим розладом, на відміну від агресивної чи демонстративної поведінки, часто ніби знаходиться в тіні. Найхарактерніший прояв – надмірна чутливість до негативної оцінки, яка стосується практично всіх сфер взаємодії з іншими. Людина постійно перебуває в очікуванні критики, навіть якщо зовні все здається безпечним. Вона може повністю уникати нових знайомств, боятись відповідати вголос на заняттях, ніколи не ініціювати розмову. Останнє відбувається не через байдужість, а через переконання, що її думка буде нецікавою або смішною.

У соціальних ситуаціях такі люди перебувають у стані напруги, подібному до тривожної готовності до удару. Навіть при доброзичливому поводженні оточення вони можуть інтерпретувати жарт як насмішку, а нейтральний коментар – як знецінення. Це один із болючих симптомів уникаючого (тривожного) розладу особистості, тому що навколишній світ сприймається як постійна загроза. Ззовні це часто виглядає як:

• сильна сором’язливість, 
• скутість, 
• невпевненість у собі, 
• уникання зорового контакту, 
• тихий голос, 
• фізична скута поза. 

Ще одна характерна ознака уникаючого (тривожного) розладу особистості – соціальна ізоляція. Людина, що уникає стосунків, страждає від самотності, але паралізуючий страх не дає їй зробити крок назустріч іншим. Її життя може складатися з обмеженого кола взаємодій, тобто спілкування лише з тими, хто здається «абсолютно безпечним». Будь-який вихід за межі зони комфорту викликає сильну емоційну реакцію.

Також важливим симптомом є негативне уявлення про себе, яке глибоко вкорінене і майже не піддається раціональному запереченню. Люди з уникаючим (тривожним) розладом особистості вважають себе «не такими», «нецікавими», «неприємними», навіть якщо оточення говорить про зворотне. Вони не вірять у власну привабливість, як зовнішню, так і внутрішню. Похвала сприймається з підозрою або знецінюється.

Що цікаво, уникаючі особистості часто мають багатий внутрішній світ, високий рівень емпатії, тонке сприйняття емоцій і навіть творчі здібності. Але все це заховане. Потенціал таких людей залишається нереалізованим через постійне переконання, що світ їх не прийме. У більш глибоких випадках симптоми можуть торкатися і особистісної ідентичності, коли людина починає сумніватися, чи має вона право бути собою, чи може проявити свою думку без соціального дозволу.

У житті уникаючий (тривожний) розлад особистості виглядає наступним чином:

• Людина не бере участі в розмові, навіть якщо має що сказати.
• Не телефонує сама, а чекає, що з нею зв’яжуться.
• Уникає заходів, зустрічей та нових знайомств.
• Погоджується з іншими, навіть коли має іншу думку.
• Постійно вибачається, ніби її сама присутність когось обтяжує.
• Відчуває сильну втому після спілкування через постійний контроль себе.
• Критику сприймає не як зауваження до вчинку, а як осуд своєї сутності.

Ці симптоми є глибоко вкоріненим стилем існування. Людина з уникаючим розладом особистості прагне близькості, але не дозволяє собі її, бо внутрішній страх бути знеціненим сильніший за бажання бути побаченим. І тому вона ховається від інших та від самої себе.

Лікарі нашого медичного центру «Maimonides» в Івано-Франківську спеціалізуються на діагностиці та лікуванні уникаючого (тривожного) розладу особистості. Ми добре розуміємо, як правильно працювати з людьми, які живуть у постійному внутрішньому напруженні, бояться бути відкинутим, осміяним або недостатньо «такими, як треба». У своїй роботі ми поєднуємо сучасну психодіагностику, індивідуальні терапевтичні підходи та призначення медикаментів при необхідності. Але головне – ми створюємо простір, де можна бути вразливим без страху. 

Наша команда складається з уважних і досвідчених психологів та психіатрів, які працюють з живими історіями. В «Maimonides» діє принцип повної конфіденційності, бережного ставлення та справжнього партнерства між терапевтом і клієнтом. Особливу увагу приділяємо тому, щоб ви могли обрати той формат допомоги, який найменше лякає: консультації доступні як в клініці, так і онлайн. Зробіть перший крок і запишіться на консультацію саме зараз!

Прогноз

Уникаючий розлад особистості формується роками, тому і «вилікувати» миттєво його неможливо, але поступово можна трансформувати. Головне, що прогноз позитивний, але для цього потрібні сталі стосунки довіри та готовність до роботи над собою. У сприятливих умовах – за підтримки стабільного терапевта, безпечного середовища, а іноді й фармакотерапії – емоційна реактивність знижується, зменшується напруга в соціальних ситуаціях, зростає здатність говорити про себе та свої потреби без відчуття сорому. Це не означає, що тривога повністю зникає, але людина починає її витримувати, не тікаючи, і вчиться з нею співіснувати.

Особливо сприятливим є прогноз для молоді та людей, які ще не закріпилися у жорстких патернах. Якщо уникаюча стратегія поведінки сформувалася нещодавно, вона може бути «переписана» швидше. Проте навіть у старшому віці можливі значні позитивні зрушення. Прогноз різко покращується, коли поруч з’являється хоча б одна людина, яка здатна приймати без умов. Часто такою фігурою стає терапевт, але це може бути і партнер, друг або вчитель. Уникання починає зменшуватись там, де не змушують ставати кращим, а дозволяють бути собою.

Звісно, існують і складніші випадки. Якщо уникаючий (тривожний) розлад особистості поєднується з іншими розладами (наприклад, депресією, соціофобією чи посттравматичним досвідом), процес одужання буде довшим і потребуватиме міждисциплінарного підходу. Але навіть тоді прогноз не є фатальним, просто шлях буде повільніший, з багатьма паузами, іноді з відкатами. І це вважається нормальним.

Діагностика уникаючого (тривожного) розладу особистості в Маймонідес

Перший діагностичний інструмент – це атмосфера. Людина з уникаючим розладом не розкриється в кабінеті, де її оцінюють, а відкриється тільки тоді, коли відчує, що її не змушують швидко змінюватися та не знецінюють її історії сорому і страху. Саме тому діагностика часто відбувається не одномоментно, а поступово впродовж кількох зустрічей.

Центральним методом діагностики уникаючого (тривожного) розладу особистості є клінічне інтерв’ю, яке представляє собою уважну та обережну розмову про те, як людина відчуває себе серед інших, самооцінку та внутрішні переконання (що думає про себе), реакції на критику, відмову, соціальне навантаження. Спеціаліст спостерігає не лише за тим, що каже пацієнт, а й за тим, чи легко вступає в контакт, чи уникає зорового контакту, чи «перебирає» слова, щоб не сказати зайвого, чи просить вибачення за сам факт своєї присутності.

Для уточнення картини застосовуються психометричні тести:

• SCID-5-PD (Структуроване клінічне інтерв’ю для розладів особистості) – міжнародний золотий стандарт.
• MMPI-2 (Міннесотський багатофазний особистісний опитувальник) – допомагає виявити рівень тривожності, уникання та соціальної адаптації.
• OPD-2 або PDM – сучасні інструменти, які враховують не тільки симптоми, а й структуру особистості та стиль захисту.
• Тематичні апперцептивні тести (TAT), проективні методики – використовуються для глибшого розуміння внутрішніх конфліктів і образу себе.

У підлітків також важливо враховувати їхнє сімейне оточення, адже уникальна поведінка може бути реакцією на психотравмуючий стиль виховання.

Уникаючий (тривожний) розлад особистості має деякі спільні риси з іншими розладами, і завдання лікаря полягає в тому, щоб точно розпізнати, з чим він має справу.

• Соціальна фобія – схожа на уникаючий розлад, але при фобії збережена позитивна самооцінка в «безпечних» умовах. Людина знає, що вона «нормальна», просто боїться виступати. Уникаюча особистість вважає себе дефективною навіть у затишку.
• Шизоїдний розлад особистості (https://maimmc.com/other/shizoidnij-rozlad-osobistosti/) – теж може супроводжуватись соціальним відстороненням, але там відсутнє бажання близькості. У людей з уникаючим розлад навпаки: близькість бажана, але лякає.
• Депресія – у деяких випадках уникаюча поведінка може виглядати як депресивна пасивність. Але при уникаючому розладі відсутнє зниження базової енергії. Це скоріше стримане життя, а не втрата бажань.

Лікування

Головне, що потрібно знати про лікування: воно можливе, але вимагає часу, терпіння та особливої обережності. Людина з уникаючим (тривожним) розладом не просто уникає інших, а вона уникає болю, який пов’язаний із досвідом відторгнення, сорому чи невизнання. І терапія має враховувати це з першої зустрічі.

Психотерапія

Центральним інструментом допомоги є індивідуальна психотерапія, де формується новий досвід: бути з кимось поруч і не бути осміяним чи приниженим. Найефективнішими підходами при уникаючому (тривожному) розладі вважаються:

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Цей напрям допомагає розпізнати і поступово змінювати автоматичні негативні переконання. Паралельно пацієнт вчиться «піддавати сумніву» страхи та поступово набувати нового досвіду в соціальній взаємодії.

Схема-терапія. Дуже ефективна при глибоко вкорінених патернах, що сформувалися ще в дитинстві. Вона працює з так званими «схемами» – усталеними шаблонами мислення й поведінки, наприклад, схемою соціального відторгнення. У безпечному терапевтичному середовищі людина починає переписувати ці внутрішні сценарії на нові.

Екзистенційно-гуманістична терапія. Цей підхід особливо цінний для м’якого і глибокого дослідження самооцінки та теми прийняття. Уникаюча особистість часто живе у постійному сумніві, чи має вона право бути такою, яка є. І ця терапія допомагає знайти відповідь: «так».

EMDR та робота з травмою. Якщо в основі розладу лежить конкретна травматична подія (наприклад, жорсткий булінг чи приниження), можуть використовуватись спеціальні техніки переробки травми, які зменшують її емоційну силу та дають змогу рухатись далі.

Медикаменти

У випадку уникаючого розладу особистості медикаменти не є панацеєю, але можуть виконувати роль тимчасової опори, яка знижує емоційне напруження та відкриває простір для психотерапевтичної роботи. Найчастіше призначаються:

• Антидепресанти (СІЗЗС та СІЗЗН) – зменшують фонову тривожність, поліпшують настрій, знижують чутливість до соціального осуду.
• Атипові анксиолітики – діють м’яко, без седативного ефекту, підтримують при хронічному переживанні страху.
• У рідкісних, гострих випадках – протитривожні засоби короткої дії (бензодіазепіни), але з великою обережністю через ризик звикання.

Усе медикаментозне лікування супроводжується регулярними візитами до психіатра. Важливо, щоб таблетки не стали замінником розуміння. Вони лише підтримують на шляху до справжніх змін, які відбуваються через прийняття та глибоку роботу з переконаннями.

Психоосвіта та самоусвідомлення

Окремим і дуже важливим елементом лікування є психоосвітня підтримка – допомога людині зрозуміти, що з нею відбувається і чому. Багато хто з уникаючим розладом роками вважає себе просто дивним або соціально неадаптованим. Дізнатись, що це має назву, логіку й що інші люди переживають щось схоже, часто дуже допомагає. Психотерапевт поступово знайомить пацієнта з тим, як формується розлад, як працює тривога, які механізми уникання стали частиною життя. Це дає контроль. Людина перестає бути заручником незрозумілих емоцій і починає бачити власну історію як щось, що можна переосмислити.

Підтримка з боку родини й близьких

Надзвичайно важливою частиною відновлення є середовище. Людина, яка роками жила в страху бути висміяною чи відкинутою, особливо потребує бережного ставлення від близьких. Найгірше, що може зробити родина – це знецінити проблему. Цінним для лікування буде прийняття без тиску, підтримка у маленьких кроках та спільна присутність у терапевтичному процесі, якщо пацієнт цього бажає.

Жоден з напрямів лікування не є універсальним сам по собі. У роботі з уникаючим (тривожним) розладом особистості надзвичайно важливо знайти індивідуальне поєднання методів. Команда медичного центру «Маймонідес» в Івано-Франківську – це психологи, психіатри та психотерапевти, які працюють як єдине ціле. Наше завдання полягає не просто у зменшенні симптомів, а у створенні умов, в яких ваша особистість буде не витіснена, а підтримана. Лікування для нас – це простір, де ви можете поступово вчитися не боятись бути собою.

У центрі нашої уваги:

• індивідуальна терапія без тиску, у темпі, який не викликає перевантаження чи сорому;
• когнітивно-поведінкові інструменти, що допомагають помічати автоматичні думки про непотрібність чи страх осуду та вчитись їм не підкорятись;
• психоосвітня підтримка, яка пояснює ваші реакції та допомагає звільнитись від хибного відчуття, що «зі мною щось не так»;
• при необхідності призначення медикаментів.

Ми працюємо для тих, хто справді хоче змін, але роками звик мовчати через страх бути неприйнятим. Якщо ви або близька вам людина відчуває щось подібне, не потрібно залишатися з цим наодинці. Зв’яжіться з нами саме зараз! Ми підемо поруч у напрямку життя, в якому ви зможете бути собою.